Моя країна перенасичена патріотами чужої держави. Держави, яку вони бачили лише по телевізору бо, здебільшого, не перетинали кордонів навіть сусідньої області. Лиск і мішура чужоземних правителів завджди заворожувала людей народжених у «совковому» суспільстві. Пляшка заморської «Пепсі» і «варені» джинси були символом чогось неземного, відірваного від сірого рутинного життя пролетарія, яке сімдесят років з покоління в покоління тягнулося, немов старее, роздовбане авто по не менш роздовбаній вітчизняній автостраді.
І ось, раптом, чиряк, що сімдесят років бубнявів і набирався зненацька тріснув, розірвалась оболонка, яка відділяла від чудес цивілізації. Зявились в необмеженій кількості принади капіталістичного суспільства, а з ними й проблеми, зокрема, як на ці принади заробити. Адже нікому нічого не давалось просто так, як путівка на курорт по профспілковій лінії, і, гірше за все, що вже не було кому думати за «гомосовєтікуса», вирішувати за нього його подальшу долю.
І все. Ступор.
Нема грізного обличчя пастиря на плакаті, який невпинно і впевнено веде до світлого майбутнього, а натомість, зявилась повна свобода вибору. Все б добре, проте свобода вибору передбачає свободу мислення, яка, нажаль, для більшої частини так званого «пострадянського» суспільства атрофувалась, як частина мозку, що не становить необхідності бути наявною.
З’явилась потреба оволодівати новими знаннями і методиками виживання в не типових для суспільства умовах. А народ не бажав оволодівати, а бажав «Батюшку», який буде гнати, чи то пак вести, своє сіре, безлике стадо, яке звикло тихо румигати біля корита повного не зовсім смачних, але теплих і ,саме основне, гарантованих помиїв.
А де ж взятии такого суворого і доброго «Батюшку» як не в сусідській державі? Адже там стадо випасається згідно сімдесятирічних перевірених методик, навіть мова теляча зрозуміла і рідна, та щей про душу потурбуються, опція нова з’явилась, акційна – ви нам гроші, а ми вам православ’я насадимо, чи вас на православ’я, що впринципі не так і важливо-результат всерівно гарантовано.
То ж навіщо вчитись? Оволодівати наукою виживання в умовах свободи вибору, якщо можна йти по шляху найменшого супротиву – туди, де все за тебе вирішено і завжди чекає гарантоване тепле корито помиїв.
От і перенасичена моя країна патріотами чужої держави. Ні, не з ідейних, а з конформістських міркувань. Стадо бажає утопій!

Юрій Руф

Взято з особистої сторінки автора