Найраніший за датою морський похід запорожців датований в літописах 1492 роком. Це був набіг на Тягинь. До речі, в цей же рік Колумб вперше досяг островів Центральної Америки, так що, ця дата символічна, незважаючи на те, що випадково дійшла до істориків, які припускали, що подібні плавання козаки вживали мінімум з середини XV століття.

За свідченням французького інженера при польському дворі Гійома Левассера де Боплана (можливо, родича губернатора Тортуги Франсуа Ле Вассера) козаки робили суда, які називали «чайками», довжиною в 60 футів і 12 футів в ширину, а також 12 футів у висоту. Ці кораблі не мали кіля, а їхні борти представляли собою збиті внахлест цвяхами дошки. Уздовж бортів кріпилися копиці сухого очерету товщиною з діжку, обв’язані липовим ликом. Камиш забезпечував стійкість і непотоплюваність, так як палуби не було, і в бурю хвилі перехльостувались через борт. А завдяки очерету судно трималося на плаву, як пробка. На цих кораблях були перебирання і лави для веслярів, два керма, один на кормі, інший на носі. На кожному борту було по 10-15 пар весел. Щогла з одним прямим вітрилом, що піднімали лише при попутному вітрі. З точки зору європейських кораблебудівників – суда запорожців були примітивними, проте вони цілком відповідали цілям і завданням козаків. Їм потрібен був легкий, мобільний, непотоплюваний флот для кожного походу. І «чайки» чудово відповідали всім цим вимогам, тому ніякі західноєвропейські кораблі їм були не потрібні. «А нащо вони нам? Хіба ж і так турка не б’ємо? » Але відомо також, що до кінця XVII століття запорожці стали будувати і абсолютно інші суда, чиє вітрильне озброєння було схоже з флібуст’єрською шхуною. Такі суда вони називали «дуб». «Дуб» мав довжину до 20 метрів, палубу і дві щогли. Однак саме «чайкам» зобов’язані запорожці своєю славою морських розбійників і тим, що вони відчували себе господарями Чорного моря.

В історії залишилися походи козаків на Тавань в 1502 і 1504 роках, а потім на Білгород-Дністровський в 1516 і в 1574 рр.. На Очаків в 1523, 1527, 1528, 1538, 1541, 1545, 1547, 1548, 1551, 1556 роках. У 1560 році запорожці спалили Кафу, а в 1575 зуміли розграбувати три найбільших турецьких порту: околиці Стамбула, Синоп і Трабзон. На наступний рік були розорені Кілія, Варна і Силістрія. Вогнем і шаблею козаки пройшлися по всьому чорноморському узбережжю в 1586, 1590, 1593, 1595 і 1599 роках. Виходить, що за історичними документами запорожці здійснили мінімум 25 великих морських рейдів, в кожному з яких брало участь в середньому близько тисячі козаків. Тепер вони вже не боялися приймати битви з турецьким флотом. У травні 1602 в гирлі Дніпра вони захопили у турків кілька галер, на яких з ескортом у 30 «чайок» вийшли в море. Під Кілією вони захопили ще одну бойову галеру і декілька транспортних суден, у Дніпровському лимані атакували ескадру адмірала Гасан-аги, захопили його галеру і ще одне судно, яке йшло з Кафи. А потім зі славою і здобиччю повернулися додому.

У 1606 році запорожці напали на Кілію і Білгород, попутно розгромивши в море турецьку ескадру, і взявши на абордаж 10 галер. У той же рік козаки взяли фортецю Варну, що вважалася в XVII столітті такий же неприступної, як у наступному столітті Ізмаїл.

У цьому ж році на сцену вийшов чудовий козацький флотоводець і гетьман Запорізького війська Петро Сагайдачний, особисто очолив похід на Кафу. На наступний рік він здобув блискучу перемогу над турецьким флотом біля Очакова, а в 1609 році 16 козацьких чайок навели жах на Ізмаїл, Кілію, Аккерман, а інший загін напав на Кафу. До 1613 запорожці розорили практично все південне узбережжя Криму, тому їх діяльність перекинулася в Малу Азію. Якщо раніше вони здійснювали лише короткочасні набіги на турецьку територію, то 1614 можна вважати початком широкого вторгнення до Туреччини з моря. У тому році 40 чайок розорили Синоп, увірвавшись в місто, знищивши навіть гарнізон старого замку, а йдучи підпалили місто, верфі і підірвали арсенал. На наступний рік козачий флот з’явився вже на горизонті самого Стамбула. Не злякається 240-тисячного гарнізону турецької столиці, і шеститисячного добірну гвардію самого султана, загін козаків розорив порти Мізевну та Архіоку. Султан у той день полював в передмістях Стамбулу, і його дуже зацікавили стовпи диму, що піднімалися над містом. Прибувши до палацу, він з подивом дізнався, що це були козаки. Тоді в люті султан наказав своєму адміралу Капудан-паші наздогнати і помститися грабіжникам, що той на свою біду і виконав: в гирлі Дунаю козаки розгромили всю турецьку ескадру і взяли в полон самого адмірала.

У 1616 році гетьман Сагайдачний з двома тисячами козаків здобув блискучу морську перемогу у Дніпровському лимані, розгромивши чотирнадцятитисячні турецьку армію на 116 судах, яка була у складі ескадри Алі-паші. Козаки потопили, спалили і захопили 15 галер і більше 100 допоміжних суден.

Восени того ж року гетьман Сагайдачний підійшов зі своєю флотилією до Синопу. Потім несподівано напав на порт Мінер, де знищив 26 турецьких кораблів. Адмірал Ціколі-паша з шістьма галерами кинувся було в погоню, але, наздогнавши, був вщент розбитий і втратив половину своїх суден. А коли адмірал Ібрагім-паша підійшов зі своєю ескадрою до Очакова, щоб підстерегти повертаються в Січ козаків, то вони, дізнавшись про це, розвернулися і напали на залишений без захисту Синоп, а потім ескадра Сагайдочного вторглася в протоку Босфор. За це неподобство султан повісив свого великого візира Насир-пашу.

У 1617 році козаки гетьмана Дмитро Барабаша підійшли до Стамбулу, і їх вітрила були видні з вікон палацу турецького султана. Вони знову розбили ескадру турків, потопивши її разом з головнокомандуючим. Після цього султан в повному розпачі попросив допомоги у короля Речі Посполитої Сигізмунда III, скаржачись на неправомірні дії його підданих. Але у короля були справи важливіші, тому він лише пригрозив запорожцям, що залишить їх без грошового забезпечення, і направив посольство в Січ, щоб урезонити буйні голови не ображати турка.

Проте вже в 1620 році в морський похід вийшли понад 300 чайок з екіпажем в 15 тисяч чоловік. Ця величезна плавуча армія влітку наступного року мало не взяла столицю Османської імперії, так як підступи до Босфору охороняли лише три галери. Ніхто не хотів битися з козаками, які вже почали грабувати передмістя Стамбула. Дізнавшись про це сміливий адмірал Халіль-паша, чия ескадра базувалася в Кілії, кинувся на захист столиці. Однак його галери були заманити на мілководді, і 20 з них були спалені. Залишки турецького флоту в страху сховалися у гавані Стамбула.

Блискучі козачі перемоги на море зовсім не означають, що турки були боязкими і невмілими мореплавцями. Траплялося, що їх ескадри також били козаків, а захоплених у полон зраджували жорстокої публічної страти, топтали слонами, розривали на частини, закопували і спалювали живцем.

Взимку 1623-24 рр. на Січі знову готувалися до походу. А навесні при виході з Дніпровського лиману козаки зустрілися з ескадрою турків з 25 галер і 300 дрібних суден, рівних за розміром козачим. Морське бій йшло кілька годин, але запорожці все ж прорвалися в море. У тому ж році в похід вийшла флотилія з 150 чайок. У червні 1624 під стінами Стамбула знову показалася флотилія з 102 чайок.

Влітку 1625 року козацька флотилія досягла колосальних розмірів – 350 чайок. Якщо вважати, що на кожній з них було по 50 козаків, то вийде більше 17 тисяч шабель. За сучасними мірками це майже дві дивізії, укомплектованих за штатами воєнного часу! Незчисленними флот для того часу. Однак керувати таким величезним флотом виявилося непросто. Турки направили проти нього всі свої чорноморські сили (43 галери) під командуванням адмірала Реджеб-паші. Величезне бій відбувся в гирлі Дунаю і закінчилося перемогою турецької ескадри. За відомостями турків, було захоплене 786 полонених, і потоплено 172 чайки. Французький посол де Сезі так описав успіх турецького флоту: «Якби не північний вітер, який піднявся і допоміг паші, козаки розгромили б його флот».

Отже, за 10 років (з 1614 по 1624) ескадра запорізьких козаків мінімум 5 разів громила турецький флот в морських боях, двічі вбиває турецьких адміралів, тричі нападали на столицю Туреччини. Тут слід зауважити, що «регулярний флот» царя Петра I не домігся взагалі ніяких результатів в Чорному морі. А перемоги запорізьких козаків там же були настільки гучні, що французький король дав наказ своєму послу у Варшаві де Брежі найняти їх флот для війни з Іспанією. І можете собі уявити, запорізька ескадра на чайках з 2400 козаками, вийшла з Дніпра в Чорне море, пройшла Босфором і Мармуровим морем, через Егейське та Середземне моря, через Гібралтарську протоку, обігнула Іберійський півострів і досягла Дюнкерка, щоб брати участь в його облозі, б’ючись з іспанським флотом і знаменитими Дюнкеркская пріватірамі. Ці відомості були виявлені російським істориком А. В. Половцевим в 1899 році в листуванні принца Конде і кардинала Мазаріні (1646).

Через три роки султан Туреччини, не в силах протистояти піратськими набігам дніпровських козаків, вирішив укласти мирний договір із Запоріжжям. У 1649 році договір був підписаний і козакам був відкритий доступ в усі порти Чорного моря для торгівлі, а заодно на них була покладена відповідальність за спокій на торговельних шляхах. Султан волів мати дніпровських козаків в друзях, ніж у ворогах. І, як свідчить хроніка, після 1650 року активність запорожців на море різко пішла на спад, тому що торгувати їм було менш клопітно, ніж воювати. До того ж, у цей час почалася визвольна війна проти поляків (1648-1654) під проводом гетьмана Богдана Хмельницького, чиїм союзником виступав васал турецького султана кримський хан. Запорожці були цілком зайняті грабунком шляхетських маєтків і не думав про великих морських походах. Тільки в 1660 році гетьман Іван Сірко напав на Очаків, в 1663 році козаки дали бій турецькому флоту, а в 1667 році прорвавшись через Сиваш у Крим, спалили столицю кримського ханства, змусивши самого хана бігти на кораблі в Туреччину.

У 1680 році турецький султан вирішив урезонити запорожців, надіславши їм лист з вимогою про припинення неподобства на море. Запорожці неабияк посміялися над цим посланням, і написали відповідь, процес твори якого відображений на знаменитому полотні Іллі Рєпіна. У 90-х роках XVII століття походи запорожців майже припинилися. Правда, в 1690 році козакам вдалося захопили казну кримського хана, і потопити два турецьких судна, але вже ніхто з них не думав іти на Стамбул.

Незважаючи на нове століття і нове тисячоліття, образ запорізьких козаків продовжують подавати по-старому, як кочівників-скотарів, як зборище якихось збіглих кріпосних селян з Русі, що абсолютно неправильно. Більшість сучасних істориків сходяться на думці, що запорізькі козаки були особливим народом, сформованим з нащадків професійних воїнів. Так, їх середовище постійно поповнювалася прийшлими, але вони приймали старовинні закони і звичаї стародавніх козаків. Це ріднить їх з флібуст’єрами, які підпорядковувалися законам Берегового Братерства. Всі запорізькі Січі були не польовими, а прибережними фортецями, а основною силою був флот і морська піхота. У 1940 і 1951 роках археологи знаходили в цих місцях залишки кузень і плавильних майстерень, де виготовлялося спорядження для кораблів: якоря, скоби, кріплення для судів, але не було знайдено ні підков, ні стремен, ні прикрас для збруї. Запорожці були в першу чергу моряками, що розробили особливий тип судобудування, придатного як для прибережного плавання, так і у відкритому морі. Вони придумали особливу тактику ведення морського бою – «осиний рій» – коли дрібні суда оточують і нападають на великі, придушуючи опір їх екіпажу безперервним рушничним вогнем з ближньої дистанції, з подальшим захопленням в абордажному бою. Такої ж тактики дотримувались і флібуст’єри, що діяли в цей же час у Вест-Індії. Так що можна сміливо сказати, що запорізькі козаки були не менш майстерними і сміливими флотоводцями і моряками, а також здобули не менше гучних перемог, ніж їх колеги по морському розбою французи, англійці та голландці в іспанських морях.

Автор: Максим Жаров

Литература:

Грушевский В. «История Украины», СПб., 1860.

Смирнов А. «Морская история казачества», Москва, 2006.

Субтельный О. «История Украины», Киев 1994.

Черников И. И. «История речных флотилий».

Шумов С., Андреев А. «История Запорожской Сечи». Киев-Москва, 1910.

Эварницкий Д. И. «Запорожье в остатках старины». СПб., 1888.

Эварницкий Д. И. «История запорожских казаков». Т.1-3, Киев, 1990.Эварницкий Д. И. «Как побеждали запорожцы мусульман». Спб., 1902.

[vkcomments]